Пелипенко Дмитро Миколайович («Пілот»), 1978-2014

Дата та місце народження: 2 лютого 1978 р., м. Ленінград, РРФСР.
Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.
Звання: Молодший сержант міліції.
Посада: Міліціонер.
Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р під час виходу з Іловайського котла т.зв. «Зеленим коридором» на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 2 вересня 2014 р. тіло Пелипенка Д.М. разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.
Сімейний стан: Залишилися батьки, старша сестра, дружина.
Місце поховання: м. Дніпропетровськ, Краснопільське кладовище
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Біографія, складена матір’ю Дмитра, Євгенією Леонідівною Пелипенко:
«Здається, я можу розповідати про сина годинами, хоча душать сльози… Діма народився у родині слухача авіаційного факультету Військово-Морської академії імені Маршала Радянського Союзу А. А. Гречка. Його батько, Микола Іванович Пелипенко — військовий льотчик, ветеран військової служби, який 1993 року завершив 33-річну військову кар’єру у званні полковника.

1983 року Дмитро вступив у 1-й клас Миколаївської середньої школи № 56, яку закінчив 1994 року. У нього була романтична натура, він змалку намагався довести батьку, що відбувся як особистість, випробовував себе — наприклад, ночував у лісі сам. А якось пішов з дому, і кілька днів жив на якійсь деревообробній майстерні, допомагав тамтешнім робітникам, сказавши їм, що у нього канікули. Був дуже тактичним, вмів спілкуватися з людьми із різних верств суспільства, завжди ставав на захист слабших за нього — як це було одного разу, коли він перебував на відпочинку у піонерському таборі: Діма захистив малюків від місцевого хулігана, який був старший та сильніший за нього, провчивши його так, що той хлопчина потім обходив табір стороною (мені про це згодом розповіли піонервожаті). За це він здобув у таборі прізвисько «Шаолінь»…

Під час навчання відвідував спортивну секцію з боротьби, з 11 років займався парашутним спортом, у 1992 — 1994 р.р. навчався на парашутному відділенні Миколаївського авіаційно-технічного спортивного клубу «Ікар», виконавши 20 стрибків з парашутом.

1994 року, оскільки Діма ще не мав права подавати документи до військового льотного училища (йому не виповнилося 17 років), він вступив до Кременчуцького вертолітного училища цивільної авіації. Але 1996-го був комісований і відрахований з навчального закладу у зв’язку із травмою голови, яку він дістав внаслідок нещасного випадку, і яка призвела до часткової втрати зору на одне око.

Після лікування, вивчивши напам’ять таблицю для перевірки зору і приховавши наслідки травми на медичній комісії, 1996 року був призваний на строкову військову службу, яку він проходив у 1-й аеромобільній дивізії Збройних Сил України (м. Болград Одеської області). 1997 року звільнений в запас з посади командира відділення, у військовому званні «молодший сержант».

Потому жив у Миколаєві, працював у охоронних фірмах, заочно навчався у місцевому філіалі Московського державного університету, але на другому курсі покинув навчання. З 1999 року жив і працював у Дніпропетровську. 10 серпня 2009 року одружився. У вільний час займався польотами на мотодельтаплані — у Діми, який виріс буквально у батька на аеродромі, любов до неба була «в крові».

Під час Революції Гідності, у березні 2014 року Діма записався до дніпропетровської Самооборони, був координатором Красногвардійского району, у вільний від основної роботи час разом із іншими активістами чергував на блокпостах.

Згодом пішов на службу до новоствореного БПСМОП «Дніпро-1», обійнявши посаду міліціонера і отримавши особистий позивний «Пілот». Колеги також іменували його «Безпілотнік» — за те, що він приділяв багато часу і зусиль проекту оснащення підрозділу безпілотними літальними апаратами.

…Дружина Дмитра Наталія після його загибелі стала волонтером, нині вона працює координатором з надання допомоги пораненим військовослужбовцям та правоохоронцям.

Ім’я Дмитра Пелипенка нині носить сотня Самооборони Дніпропетровська».